понеділок, 5 вересня 2022 р.

ХОЛОДНЕ ЛІТО 22-ГО

 Побачила на ФБ цей допис. Кожне слово  - в саме сердце... Захотілося зберегти у своєму щодннику.



П’ять тез про те, що календарний рік звав літом.

Це літо не давало, а забирало

Цього літа у соцмережах мали бути фото з подорожей, а були відео від батьків, сини яких віддали життя за нашу країну. Замість сірих гір і синіх морських вод - калейдоскоп дитячих усміхнених фото тих, хто більше ніколи не усміхнеться сам і не допоможе усміхнутися своїм рідним і близьким.

Цього літа мали звучати сміх і дискотеки, а звучали - похоронні марші.

Цього літа я зустрічав знайомих не в барі чи в парку, а з парою гвоздик на площі Слави.

Цього літа вночі ми мали вслухатися у цвіркунів, а не у свист ракет.

Ми звикли, що літо завжди дає: емоції, враження і відкриття. А це літо забирало: друзів, рідних, здоров’я і наші можливості. Бо звички – це лише наша проблема. А реальність - вона така, як маємо сьогодні.

***

Це літо було нечесним

Чесно - це коли люди живуть у своїх домівках, які створювали все життя. Чесно, коли молодь розвивається, відпочиває і продовжує рід. Чесно, коли діти влітку будують пісочні замки на березі моря. Чесно, коли старші, поправляючи окуляри, читають газети і чекають на онуків.

Але це літо вкотре нагадало, що поняття «чесно-нечесно» - це всього лиш винахід нашої свідомості. Це штучне утворення, що живе виключно у вузьких рамках нашої моралі. А вона у свою чергу є кодексом, що базується на наших штучних уявленнях про світ. Таких же штучних, як, наприклад, ООН, ОБСЄ, МАГАТЕ і папа римський. 

***

Це літо було холодне, як могильні плити

Звісно, десь життя триває. Навіть цього літа. Та воно і має тривати. На те ж воно і життя. Навіть, коли зовсім поруч цілі регіони перетворюють на кладовище в режимі реального часу.

Кладовище тіл, душ, сімей, кварталів, районів, цілих міст і областей.

Так, це літо було холодне, як могильна плита. Вибачте, але так.

***

Це літо віяло холодом середньовічної жорстокості

Морозний протяг «темних віків» із минулого пробирає до кісток через століття. Коли востаннє людство бачило стільки горя, дурної люті і плачу?

Середні віки увійшли в історію, як ера стагнації і догм. Хіба ж можливо повторити це у час, коли начебто домінують прогрес і гуманізм? Можливо, коли такий порядок речей –  це лише плід нашої фантазії і наративи з художньої літератури і кіно.

Так, ми як недалекі створіння вірили, що у ХХІ-му науково-технічний прогрес загнав у дальні кутки примітивні людські інстинкти. Але це не так. Виявилось, тваринна первобутність лише брала паузу. Щоб накопити сил і вкотре за історію топити все людське в крові. Так, як прописано у підсвідомості.

У розумних книжках пояснюють природу людської жорстокості ланцюгом харчування. Мовляв, 95% від часу свого існування людина була посередині цього ланцюга, доїдаючи трупи за гієнами, разом з гризунами. І тепер, коли людство стало на чолі ланцюга, його генетичні інстинкти розгулялися. І вони готові знищувати все, щоб відігратися за минуле: і тваринний світ, і собі подібних.

Освіта, наука, інфраструктурні інвестиції, елементарний побут - виявляється, грош всьому ціна. Прописні істини не варті паперу, де вони є. Можна мати дірку в землі замість унітазу і пляшку горілки замість критичного мислення, але мнити із себе імперію, з якою цивілізація повинна рахуватися. Чому? Як так?

Можна бути найбільшим і найтупішим злом з часів найкривавішої війни в історії, але прикриватися ідеями боротьби із тим же злом з тієї ж війни. Оксюморон?

На жаль, це всього лиш нова реальність. Все це відбувається зараз і поруч з нами, не в книгах, кіно і комп’ютерних іграх. Все значно реалістичніше.

Просто всі норми, про які нам талдичили роками, які нам закладали освіта, книжки і друзі - це фальшивка, вигадана іншими людьми для самозаспокоєння і в межах штучної, вигаданої догматики.

Просто світом досі керують рефлекси. Ті, які свого часу зробили Середні віки «темними часами» і часом застою. Людство не вміє освоювати уроки.

***

Це літо вчило цінувати

Кажуть, всі пости мають вирулювати на позитив. Завжди важко це робити в наш час. Але привід дійсно є.

Коли холодно, варто цінувати те, що гріє. 

Звісно, я не про грілки, генератори і не про ufo. Я про тих, хто поруч.

Війна стала перевіркою на міцність наших зв’язків. Перевіркою для тих, хто готовий бути поруч в моменти прильотів, поруч в моменти, коли страшно. Бо людський капітал - це головне.

Від себе: дякую всім, хто не відрікся і не побіг від мене. Дякую всім, хто грів цього холодного літа.

Попереду в нас холодна осінь. І ще холодніша зима.

Разом впораємося. 


2 коментарі: