Один дачний день...

Цей допис зовсім не планувався, виник раптово, але... завис на стадії чернетки ще з 30 серпня(

Знаю, що пишу "в порожнечу" - відгуків та коментарів немає (розумію чому), хоча якщо вірити статистиці, то перегляди є і доволі активні. Але буду продовжувати робити тут публікації - в першу чергу для себе, потім через роки читаєш свої дописи і поринаєш у спогади...

А цей допис допис народився завдяки Світлані, а точніше її багаторічному проекту "Вкусные пятницы". Інколи я щось готувала з її рецептів, але частіше є просто читачем. 

В минулу п'ятницю рецептом місяця був форшмак. Його я відкрила для себе недавно і готую тепер доволі часто. Але мене зацікавив інший рецепт на букву Ф - Фейжоада. Ознайомившись з ним, зрозуміла що всі інгредієнти в мене є в наявності, і питання що приготувати на обід відпало)

Рецепт тут не дублюю - його можна подивитися за посиланням. В процесі приготування я трохи внесла свої зміни - в мене не було свіжої апельсинової цедри; додала трохи більше помідорів; замість яловичини взяла свинячу вирізку, яка була приготована на грилі, і залишки заморожені; відварена квасоля також була заморожена. На дачі майже все що залишається після якихось свят, або просто зустрічей з друзями, і я розумію що доїсти ми це все не зможемо швидко - я відправляю в морозилку. Потім все це стає в нагоді, як ось в цьому випадку). На додачу приготувала салат з огірочків з часником та зеленню. Ну і я доросла дівчинка - тому хороше вино інколи собі дозволяю)

Мій скромний врожай. Вистачає і наїстися, і трохи заготовити. Але я останні декілька років нічого не консервую - це або соління, сушка або заморозка. 

Минулої осені купувала в магазині гарбузи сорту "Хоккайдо". Зберегла насіння і навесні висіяла. Вродили невеличкі гарбузці, але дуже смачні)

Недільний сніданок - свіжоспечені вафлі з свіжозібраною ожиною) 

 Люблю бувати на дачі, особливо після того як остаточно сіла за кермо автомобіля. Якби ще рідні частіше там бували... Нажаль, зараз це рідкість....

Три тижні щастя...

Наприкінці квітня сталася така довгоочікувана і найщасливіша подія за останні два роки - ми нарешті змогли зустрітися та провести час усією родиною разом. З Данії приїхала Марина з дітьми, чоловік приїхав у відпустку, Катя що вихідних  приїздила з Києва. В один день всі злетілися і майже в один день всі розлетілися по різних куточках... 

Охрестили на рідній землі Мирончика)

Писали писанки) Одна навіть майже неушкоджена доїхала в Данію)

Насолоджувалися спілкуванням один з одним настільки , що забували про про все на світі, і навіть фотографуватися... І коли ми залишилися вже з Мариною і дітьми, то зрозуміли, що за весь цей час не зробили жодної спільної фотографії...

Три тижні пролетіли, як один день... Залишились лише спогади і мрії про нові зустрічі...

"На цій землі головне набутися разом"

                                          Ліна Костенко

Рік в фотографіях. 2023.

Колись в далекому 2009 (!) році, створювала цей блог для спілкування з іншими рукодільницями, майстринями-однодумцями. Потихеньку блог став скорше щоденником мого життя, де фіксувалися приємні та не дуже події. 

Останні декілька років майже не пишу тут, були думки видалити все, але перечитавши старі публікації, поринувши у спогади, вирішила цього не робити...  

Інколи повертаюся сюди, намагаючись вдихнути нове життя, проте події останніх майже двох років вносять свої корективи в моє життя, почуття та емоції.

Але все ж блог живий і хочеться зафіксувати якісь моменти в пам'яті.

Колись був такий "міжблогерський" проект "Фото місяця" (здається і зараз він є). Передивилася свою фотогалерею за рік і відібрала по одному знімку, який найкраще відображує настрій або важливу подію кожного місяця в  2023 році. 

 Січень. 

Найцінніше що було в році, що минув - це зустрічі з рідними. Інколи вони приїздили додому, частіше я курсую між ними усіма. А от зібратися всім разом  - поки немає можливості...

Лютий. Рік повномасштабного вторгнення, рік нелюдської агресії, рік втрат, неймовірного болю та горя...

Березень.

Колись я дуже мріяла часто мандрувати. Недарма кажуть - будьте обережні у своїх бажаннях. Скільки я провела часу на вокзалах, аеропортах, потягах , готелях, орендованих  квартирах - важко злічити. Інколи я втрачала лік часу, в мене плуталися дні тижня  -  була тільки дорога-дорога-дорога...

 

Квітень. 

Знову мандри, цього разу далекі, вперше одна за кордоном, з пересадками - було страшно. Проте довгоочікувана зустріч з моїми рідними, які зараз в далекій Данії варта будь яких випробувань)

Травень.

Незважаючи ні на що життя триває. Намагаюсь інколи відволікатися, найчастіше це концерти, вистави, кіно, виставки... Концерт "Козак Систем" вразив настільки, що вперше за свої майже 50 років чекала артиста за кулісами для фото) 

Червень.

Ми дізналися, що в нашій сім'ї буде хлопчик) 

Липень.

Знову дорога в Данію і 10 неймовірно щасливих і насичених днів з моїми дівчатками.

Серпень.

Життя таки заставило мене сісти за кермо. 

Вересень.

"Асвабажденіє" прилетіло в наші відносно тихі до цього Черкаси... Дякувати Богу, обійшлося без жертв.

Жовтень.

26.10 в нас народився онук - найкращий хлопчик на землі Мирон!

Листопад.

Знову дорога, цього разу на південь нашої країни  - в багатостраждальний Миколаїв. Як боляче бачити такі "пам'ятки", які залишає по собі "руський мір"....

Грудень.

Без зайвих слів - які часи, така й ялинка...

 

Літо 2023 - бувай...

Ось і промайнуло ще одне літо, якого не було...просто не віриться... Але незважаючи на все, що відбувалося і відбувається, все ж деякі приємні моменти хочеться зберегти не лише в пам'яті, а й тут, в моєму щоденнику...

Життя триває - і маленькі українці продовжують народжуватися, нехай і далеко від Батьківщини. От і наша родина чекає на появу маленького хлопчика)

Мої батьки відсвяткували золоте весілля! Як ми чекали на це свято, як мріяли, що зберемось всією родиною за святковим столом. Клята війна все зруйнувала... В той день ми були розкидані по всьому світу... 

Зі мною влітку знов трапилася Данія) 

10 днів поруч з моїми дівчатками, 10 днів майже цілковитого щастя! Майже - бо моє серце навпіл... Частина в Україні, частина в Данії.

Зірочка моя - люблю безмежно!

Шлях додому - через Краків. Його вулиці здаються вже рідними...

Добре це чи погано, але через війну я все ж сіла за кермо автомобиля. Хоча і мала водійське посвідчення ще 2007 року, але завжди поруч був чоловік, тому і не було потреби їздити самій. 

Традиційні вихідні на дачі  - друге літо я не купила жодної нової рослини до свого саду, та й ті що є ростуть самі по собі... Все змінилося - до всіх матеріальних втрат ставлюся з легкістю. Головне  - щоб всі були живі та здорові! І Перемоги Україні!

 

Знову зима...

Цей пост мав написатися в останні дні осені. Але дякуючи "доброзичливим" сусідам в нас тепер час від часу блекаути - коли аварійні, коли за графіком... Відповідно ні світла, ні зв'язку. Нічого - звикаємо, пристосовуємося, але навіть і думки ні в кого не виникає поступитися "братньому народу".  Буквально вчора сказала чоловікові, що в повній мірі зрозуміла вислів "Воля або смерть". З початку війни націоналістом став кожен, навіть якщо раніше ним не був. В чому суть нашого национализму? Любов до рідної землі, мови і культури, бажання зберегти це і примножити. Але комусь це дуже муляє очі...  

Це так - роздуми. Хочу залишити тут згадку, про осінь, що промайнула. Незважаючи ні на що, вона була щедрою на врожай, дуже яскравою, лагідною і затишною. Здається ніколи такої осені ще не було. Або ми зараз гостріше все відчуваємо, помічаємо дрібниці... 

Ніяк не розберуся із оновленим завантаженням фотографій у блогері - чомусь вони відображаються "задом наперед"