понеділок, 6 червня 2022 р.

"Асвабаділі"...

Хочу залишити це тут...
У вихідні Катя їздила з групою волонтерів в Чернігівську область прибирати наслідки "асвабажденія"... Випросила в неї декілька знімків...для історії...
В мене немає слів...ніяких...навіть нецензурні вже скінчилися...

А на росії не втомляються говорити про "фейки", ""постановки" та "акторів"...

 







 

пʼятниця, 3 червня 2022 р.

100 днів без радості...


 100 днів війни... 100 днів страшної реальності, в яку досі не хочеться вірити... Війна змінила життя всіх українців, а в когось вона просто забрала життя...Вкрадена наша весна, вкрадені наші мрії, бажання та плани на майбутнє... Все залишилося там - до 05.30 24 лютого, коли сталися перші вибухи... Після залишились тільки невгамовний пекучий біль... і віра в Перемогу, незважаючи ні на що!

Вихідні перед війною я з Катрусею провела в Одесі, це було святкування мого дня народження. Ми як відчували щось недобре і відпочивали "на повну катушку" - були і креветки на пляжі, і довгі прогулянки морем з пивом та хотдогами, теплі промені сонця та холодні бризки моря... Я потягла Катю на Французский бульвар (вона навіть і не знала, що є такий), ми гуляли серед старих будинків та дач, дефілювали мармуровими сходами і мріяли приїхати до Одесі навесні, коли все розквітає... Був ресторан французької кухні і ескарго, була бутербродно-рюмочна "Тюлька" і цаца з форшмаком, був бар  Flacon, де коктейлі вибираєш за ароматом та  жива музика, був бар "Котелок" та мідії... І звичайно були Привоз, Оперний, Дюк, Приморський, Аркадія та чарівна Дерибасівська зі своєю неповторною атмосферою... Все це було наче в минулому житті і відчуття, що пройшло не три місяці, а довжелезних три роки... 

Це все ще в нас буде! Після Перемоги обов'язково поїдемо в мандри рідною Україною, відвідаємо кожен її куточок! Все, що зруйноване - відбудуємо, зробимо нашу неньку ще кращою та квітучою, ніж була! Все буде Україна!  

  

пʼятниця, 29 квітня 2022 р.

...якось так...

65 днів... триває війна... Сьогодні прочитала, що два місяці  - це термін психологічного усвідомлення нової реальності, усвідомлення того, що як раніше, вже нічого не буде. Так, це точно, як раніше, вже не буде нічого ... Як з цим жити, ми не завжди знаємо і розуміємо. Тому інколи накочує часом страх невизначеності, у повітрі літає напруженість, а десь літає ще дещо важче... Перепади настрою бувають частіше ніж у вагітної жінки - то раптово починають бігти сльози, просто так без причини; інколи охоплює гнів і стаєш агресивним; а ще виникає синдром провини вцілілого... Якось намагаюсь взяти себе в руки, але поки вдається дуже важко...
Страшенно сумую за дівчатами, ще немає чіткого розуміння що робити далі... але повертатись теж страшно... Хочу почати щось робити руками, але ні шити, ні в'язати не можу... Купила картину за номерами - спробую малювати...
В нас поповнення - додався ще один котик) Катрусин "біженець" з Києва, теж натерпівся маленький... три доби був замкнений сам в квартирі, так сталося... потім після свого "визволення" добу провів у переносці - вокзал, евакуаційний потяг, ніч на холодному вокзалі, бо комендантська година, знову дорога,  вже машиною... Катя в Києві сідала в будь-який потяг, який міг привезти найближче до Черкас. найближчою виявилася вузлова станція за 90 км... Зазвичай дорога займала 2,5 години...     
 


Наші хвостики вже подружилися - тепер побратими)


Якось важко усвідомити, що вже травень на носі - ми всі застрягли в лютому...
Природа розквітає різними барвами, але найбільше  в очі впадають наймиліші кольори - жовтий та блакитний...



Все буде Україна!