Шкарпетки з "родзинкою"

Цей пост не тільки про шкарпетки, а про відновлене натхнення. 

3 роки я майже нічого не робила - не могла на шити, ні в'язати, ні вишивати... Інколи щось починала, інколи збиралася щось починати, навіть намагалася приймати участь в сумісних проектах, але просто ставало більше "довгобудів"... Ці шкарпетки  - один з таких давніх недов'язів. В своїх нотатках знайшла запис, що почала їх в'язати восени 22 року (!!!) . Закінчила одну шкарпетку, почала другу і відклала все це...

З початком весни вирішила трохи навести в лад в своїх речах і потроху закінчувати, те що давно почала. За три роки опис по якому в'язала шкарпетки з безкоштовного став платним, довелося закінчувати взявши за зразок вже готовий екземпляр.  Каменем спотикання в цьому описі для мене став мисок, який зшивається в кінці швом "петля в петлю", чомусь цей шов мені складно дається. І коли закінчувала першу шкарпетку в 22 році, зшила "як вийшло"... Виглядало все це м'яко кажучи не дуже, а розпускати і переробляти  - треба мати міцні нерви і 100% зір) Хто в'яже, той знає що шкарпеткова пряжа доволі тонка і ловити петельки після спиць 2,25  - це ще той квест. Тому вирішила, що залишу цю пару собі і хай буде як є.

Коли зшивала мисок на другій шкарпетці, вирішила перемогти цей довбаний шов "петля в петлю". І в мене вийшло! Але шкарпетки стали неоднаковими)  І я недолік зробила родзинкою - пройшлася по шву стовпчиками без накиду контрастною ниткою. Де в мене шкарпетка з "браком" я тепер і сама не знаю)

 Завжди можна знайти вихід з будь-якої ситуації, і будь-який недолік зробити родзинкою, головне вірити в себе і не опускати руки.

А моє натхнення поки вирує, навіть вирішила спробувати дещо нове для себе. Це найперший показник, що моя "кукуха" на місці) незважаючи ні на що...

Рік в фотографіях. 2024.

Хоча і з'являюся тут нечасто, проте поки хочеться зберегти для себе цей блог.

Підведу підсумки року, який минув.

Січень.

Рік почався не дуже вдало для мене - потрапила в ДТП. Інший водій, рухаючись другорядною вулицею, не надав мені перевагу в русі. Всі живі-здорові, машину відремонтувала, довелося пережити тяганину з страховою винуватця. Здобула ще один хоч і гіркий досвід. 

Лютий.

В лютому мені виповнилось 50 років. Колись в своїй уяві малювала це свято дуже гарним, а можливо навіть трохи помпезним. Війна внесла свої корективи не тільки у святкування, а в усе наше життя. Була тиха сімейна вечеря в колі найрідніших людей і найближчих друзів. З того дня майже немає фотографій - я просто насолоджувалася своїми рідними і коханими людьми.

Березень.

Початок весни - початок активних садово-городніх робіт) Скільки всього я вже навчилася робити сама... Ентузіазм вже не той, що був раніше - просто підтримую дачну ділянку в належному стані. Але для тимчасово одинокої жінки стільки роботи...

Кінець квітня і початок травня - три тижні щастя, коли всі мої найдорожчі люди були поруч...

Червень.

Несподівана операція чоловіку.

Липень.

У чоловіка післяопераційна відпустка, сніданки на дачі, готувати дві чашки кави зранку - це неймовірне щастя...

Серпень.

Соломійка стала першокласницею в данській школі! А точніше пішла в 0 клас) Дуже цікаво було побачити  "свято першого вересня" у Данії - без зайвого пафосу, без лінійки, без квітів; проста, невимушена атмосфера родинного затишку.

Вересень.

Наступні дві фотографії зроблені в різних містах, з різницею в часі менше доби.

1 вересня, 10.05, Краматорськ, школа...

2 вересня, 05.54, Київ, ранок після чергової ночі ракетної атаки...

Жовтень.

Мирончику виповнився один рік! Неймовірно щаслива, що мали змогу бути в цей день поруч з дітьми і онуками.

Листопад.

Від початку повномасштабного вторгнення десь загубила своє натхнення - не можу ні шити, ні в'язати,  ні вишивати. Усі мої "скарби" припадають пилом... Повернулася до хліба, поки печу нечасто, але і цьому дуже тішуся)

Грудень.

Передріздвяний Київ. Я і Катя. Обоє чекаємо коханих з війни... 

Новорічні листівки.